Завжди повертатись на ці пагорби й ріки,

Завжди повертатись на ці пагорби й ріки,
де при брамах стоять митарі й охоронці.
Євангелісти в церквах тут мають такі темні лики,
ніби цілими днями збирають виноград на сонці.

Чоловіки тут носять на собі стільки золота,
що смерті незручно забирати їх із собою.
А жінок уночі торкає чорна гризота,
і вони малюють очі фарбою голубою.

Діти тут змалку вивчають такі небезпечні ремесла,
що, виростаючи, так і лишаються безробітними.
Кожна війна для них, як манна небесна,
і загиблих героїв завжди прикрашають квітами.

Фури з Півдня ввозять до міста заразу.
Опівночі жебраки підраховують втрати.
І все, що мені випадає кожного разу –
всіх пам’ятати й завжди сюди повертатись.

Говорити собі:
ось осінь – ще не помітна.
Ось вечірні дерева, мов полкові знамена.
Ось її темний будинок, ось її вікна.

Можливо, вона чекає.
Можливо, навіть на мене.

Автор: Сергій Жадан

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


− шість = 0

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>