Зіниці

Зіниці

Твоя душа являється мені у спогадах,
Де серце все щемить, б’ючися мов у небутті.
І все стукає реальність тим болючим холодом
Незбутих мрій, що ночами рвуть часточки доброї душі.

Часами все минає у чужих зіницях,
Які сіють щирістю й теплом.
Та все ж питаю: «Як мені навчитися
Забути те, що вже ніколи не прийде?»

30 жовтня 2014 року

© Єлизавета Луківська

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


4 + дев'ять =

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>