знову вечір, і знову я надто розбита,

знову вечір, і знову я надто розбита,
і, здається, скоріше б дістатись до сну,
ти сказав, що кохання не здатне убити,
а я вкотре існую, але не живу.

між рядками пісень розчиняються ночі,
і обривки душі перейдуть у листи,
лиш на мить доторкнутись – усе, чого хочу,
ти ж постійно говориш, що треба іти.

навіть в сильні дощі головне – будь щасливим,
я напевно колись осягну, що тону,
ну а поки без тебе життя неможливе,
я тебе, як раніше, безмежно люблю.

© Яна Цикнева.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


− 1 = чотири

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>