А колись ця війна неодмінно зійде нанівець.


А колись ця війна неодмінно зійде нанівець.
Стане тихо вночі і на серці не буде оскоми.
І настане, повір, неминучий щасливий кінець.
Ти чекаєш мене? Я вже вирушу скоро додому.

Тут ні крихти весни. Тільки вітер безглуздий реве.
Як багато доріг, що ведуть аж до прірви. Без краю
Ця заграва ясна і щербате люстерко криве.
Гріє друга плече і два кухлика чорного чаю.

А колись ця війна обірветься, як нитка тонка.
Будуть діти зростати у вільній бузковій країні.
Дочекайся мене. Вже позаду розлука тривка.
Я, здається, живий. Не загинув…

Олена Багрянцева


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


+ два = 5