Чекаючи, ми губим свою долю –


Чекаючи, ми губим свою долю –
багатогранний, амбіційний світ,
коли у серці є жага до волі,
а очі лиш рахують кількість літ.

І кожен рік все скапує незримо
в потушене багання самоти,
а люди здатні лиш проходить мимо
і серед них, звичайно, є і ти .

Хоча в очах твоїх нема вже і надії,
в душі погасли вже оті вогні –
обвуглені твої крилаті мрії,
ще прилетять в старечі твої дні …

Автор: Юля Підлужна


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


сім + = 10