…І не міг я тебе пригадати,


…І не міг я тебе пригадати,
І забути тебе я не міг…
Йшли машини, двоколки, солдати,
Падав, сіявсь на колію сніг.

І в глухій далині перед нами,
Над простором засніжених нив,
Поміж хмар — дорогий до нестями
Світлий клаптик блакиті яснів.

І здавалось мені, що до ночі
Він не згасне й вестиме мене,
І не спалить сльоза мої очі,
І тривога мене обмине.

Тільки ж хмара його пригасила,
І згубивсь він поміж темноти,
Наче зникла та радісна сила,
У якій мені вірилась ти.

Йдуть машини, гуркочуть гармати.
Все, що мав я,— згубив, не зберіг.
І не можу я вже пригадати
Те, що досі забути не міг.

1943


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


5 + вісім =