І знов мене життя, як глобус, крутить,


І знов мене життя, як глобус, крутить,
та все чомусь від краю до межі,
і тихі твої кроки, твої руки,
як рани, ще лишаються в душі.

Сльозою в вірш вона лягає косо,
втираючи у скроні тихий щем.
Я відчуваю знов тебе – так гостро,
як тіло мокрий одяг під дощем.

І пам’ять зі свічок стікає воском
туди, де свіжі рани ще болять.
Я відчуваю знов тебе – так тонко,
як скрипка теплі пальці скрипаля.

Вогнем жалю горять роки, як сіно,
перетворивши попіл в сивину.
Я відчуваю знов тебе – так ніжно,
як під снігами пролісок весну.

І на долонях ніч чорнилом гусне,
як точка неповернення назад.
Я відчуваю знов тебе – так гучно,
як тишу після пострілів солдат.

І спогади притулку все шукають
між літерами в кожному рядку,
і за собою час волочить пам’ять
по березі ночей на поводку…

І ніби я не марю чимось вищим,
і бачу світло там, де лиш пітьма…
Але чому я, Господи Всевишній,
так відчуваю те, чого нема?

Автор: Надя Ковалюк


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


2 + вісім =