Не треба слів, мій вкрадений дощами


Не треба слів, мій вкрадений дощами
минулих весен промінь золотий…
Лише простившись – ми усе прощаєм,
лиш втративши – вчимося берегти.

Які слова? Які тепер розмови?
Між нами дим туманів і полин,
й мов видиво печально-вечоро́ве,
кружляє пам’ять птахом мовчазним.

Яка біда? Крізь літ сріблястий іній,
на вицвілім життєвім полотні,
заплутавшись в словесній павутині,
ти ніби був, а ніби й зовсім ні.

Яка печаль? Спадає срібним пилом
минулих днів розвіяна зола,
і мариться у снах весняних, милий,
що я твоєю ніби й не була.

Та врешті-решт, яка тепер різниця,
чия я жінка, чий ти чоловік?
З нічних долонь визбирують синиці
прозорі грона крапель дощових.

І спогади кружляють в вальсі з вітром,
й думками крутять часу вітряки.
Які слова? Тепер ми з різних вікон
годуєм птаху пам’яті з руки.

Не треба слів, мій промене печальний,
я все тобі простила, навіть більш…
Але чому, мій вкрадений дощами,
ти на моїй дорозі все стоїш?

© Надя Ковалюк


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


6 + = п'ятнадцять