Не ятри мені рани! Залий їх ромашковим чаєм,


Не ятри мені рани! Залий їх ромашковим чаєм,
Щоб все наболіле зникло під небом з калюж.
Не маленька вже, знаю, що всяке буває –
І грішники молять за кілька праведних душ.

Не мовчи так самотньо – голосно вітер віє,
І мені не дивуй, що п’ю вино з полину.
Не маленька вже, знаю, що станеться як стемніє.
Я певне виросла, навіки зрікшись сну.

Не дивися так гостро – з дерев попадають яблука,
Стануть голі, як поле, колишні райські сади.
Не маленька вже! Так, покохала я парубка!
Так покохала, що топлюсь у ложці води.

Автор: Оля Свідніцька


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


сім − = 6