ОСТАННІЙ МОНОЛОГ ВЕРТОЛІТНИКА


ОСТАННІЙ МОНОЛОГ ВЕРТОЛІТНИКА

Кохана,
Я прошу, ридати не смій,
Коли у своїм телефоні
Почуєш ти голос
Байдужо чужий –
І біль обпече твої скроні.

Цей голос –
Він буде холодним, як лід,
І він принесе тобі горе –
Він щось тобі скаже про мій вертоліт,
Підбитий ракетою вчора…

Ми падали довго –
Хвилину чи дві
В смертельнім танку гвинтокрила,
І хоч обгоріли – були ще живі,
Лиш кров з голови цебеніла.

Я рану затиснув
Так сильно, як зміг,
Все думав і думав про тебе,
Та раптом двигун несподівано стих –
І в землю ударило небо…

Пробач,
Що не встигли натішитись ми
Ні щастям своїм, ні коханням,
Ти маму утіш – і дітей обніми
Так міцно, немовби востаннє…

Хай проклята буде
Ця підла війна,
Кривавим вождям на догоду…
Де наша єдина, як завжди, вина,
Що ми – українського роду.

Анатолій Матвійчук


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


− п'ять = 0