Приходять болючі звістки,


Приходять болючі звістки,
І знов хтось впаде без сил…
Все довше і довше списки
Загублених душ і тіл.

А осінь пряде павутиння,
На вітах старих осик,
Та сонце своїм промінням
Не може зігріти всіх.

Повільно та непомітно
Спливає по річці час,
І листя дерев тендітне
Палає свічками в нас.

Звикаємо вже до болі,
Звикаємо до смертей,
Рясніють могили в полі
Героїв – чиїсь дітей.

Оплаче їх осінь дощами,
Затужать сумні вітри,
Калина й бузок кущами
Обіймуться мов брати.

І хоч укриють тумани
Від світу сліди війни,
На скронях чиєїсь мами
Не зменшає сивини.

Автор: Людмила Лєгостаєва


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


− 2 = сім