Шепочеш – мовчиш, крадучи не свої поцілунки,


Шепочеш – мовчиш, крадучи не свої поцілунки,
І спека – вогнем, не зовні, а десь – унизу,
Такої жорстокої й надто солодкої муки
Не стерпить душа і зронить любові сльозу.

І сльози- дощі весняних бажань і розмаїв
Наситять до вінць і пристрасть, відтак, розіллють!
По венах – думках плистиме кохання до краю,
До краю терпінь! Щоб забажати, і щоб відчуть!

Автор: Любов Колосюк


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


6 − = чотири