Смерть не застелить постелі, хоч як не проси,


Смерть не застелить постелі, хоч як не проси,
скільки не жертвуй монет на церкви і лічниці,
будуть рости над землею похилі хрести,
будуть старіти і же́вріти стомлені лиця.

Ключ не врятує. Ні Будда, ні Бальдр, ні Ісус –
скільки імен не згадаєш таємно чи всує,
ти відійдеш від дверей на секунду якусь –
і ця секунда,
як ніж,
під ребром
затанцює.

Автор: Іолана Тимочко


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


чотири − = 1