Так важко усвідомити…Війна.


Так важко усвідомити…Війна.
Не віриться, що наша це реальність.
Вона жорстока, вбивця та німа,
Та жоден не бере відповідальність

За кожну смерть, за всю пролиту кров,
За те, що гинуть там звичайні люди.
Під сльози матерів і дзвін церков
За Україну підставляють груди.

Війна…І ми вже більше не в кіно.
Там справжнє все, там смерть гуляє полем.
Повільно опускаємось на дно…
І кожне слово оповите болем.

Де ділась наша людяність, скажіть?
Невже до цього треба йти людині?
Хоч ні. Подумайте і промовчіть,
Лиш матері згадайте очі сині.

Бо в кожного солдата є сім’я,
Є дім і люди, дорогі для серця.
У кожного в душі своє ім’я,
Лиш завдяки якому воно б’ється.

Не обривайте іншому життя!
Той гріх найгірший не беріть на себе.
Бо далі вже не буде вороття,
І вас уже не прийме більше небо.

Тож хай відступить темрява і біль,
І світле сонце хай зійде над нами.
І мир хай буде, як найвища ціль,
І хай добробут з нами йде віками.

Автор: Оксана Полюхович


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


3 − = один