Тише-бо, чуєш? Вона говорить до Бога


Тише-бо, чуєш? Вона говорить до Бога
і просить за твоїх скалічених і німих,
щоб ті дожили до вересня, або й до зими,
щоб ті ще пожили хоч трохи.

На смак її тіло солоне, як море під час приливу,
на дотик – закрите плахтами від людей.
Вона носить-виношує тяжко кожного з твоїх дітей,
а потім ховає хустинами голову сиву.

Краще би зовсім тобі про дітей не знати,
їм було б краще ніколи про тебе не чути.
Коли у часи їх непідробної скрути,
вона кожного з них споряджала й молила до страти.

А ти слухав уважно вироки грізних суддів,
свідчив супроти них для самого себе.
Твої діти сьогодні торкаються спинами неба,
назавтра ці діти ніколи не будуть забуті.

Автор: Iren Konst


Східна поезія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


− два = 5