Це не самотність, це час розкидається друзями,


Це не самотність, це час розкидається друзями,
що заповнюють десь лабіринти життєвих прогалин.
Залишаються “мимо”, коли принципово так дуже ми
добивалися вірності – й сліпо бої програвали.

Все нічого, та тільки би осінь в своїй депресії
не шмагала жорстоко дощами гілки безлисті…
Хоч вертається бабине літо в оновленій версіі,
та не може життя залишати людей на місці.

І здається, що можна прожити лише з собою,
тільки б дім безкінечно не корчив із себе німого.
Але як пережити поразку в життєвім двобої
і загоїти рани, як поруч не буде нікого?

Так багато навколо підробок, ілюзій і фальшу,
що розклеюють десь, біля когось свої табу.
Дуже важко знайти незамінне і бути справжнім,
Коли дружба йде темною постаттю в сіру юрбу.

Мовчить телефон. Не дзвенить, не вібрує зі злості…
Тихий холод на кухні… Поскладані рівно прибори…
Коли час розкидається друзями – це самотність,
що прижилась в клонованих буднях, без того кволих…

Автор: Оксана Жолобчук


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


+ 6 = тринадцять