Твоїм затуманеним горам надто дощу.


Твоїм затуманеним горам надто дощу.
Моєму зітлівшому місту аж забагато тепла.
Не в змозі забути одне твоє світле ім’я;
Не в змозі плекати надії розлуки, пишу:

“Надішли мені в місто гірських нехімічних опадів,
Я віддаватиму пристрасну душу і спеку.
Забудь про кредити, аптеки і іпотеку.
Згадуй як ліки терпко-збудливі дотики.

Най відступають далекі минулі жахи,
Най попіл і дим не трапляться нам на очі.
Я забороню впадати у відчай відбитий крізь злочин –
Най нас паплюжать лиш спільні смертні гріхи.

[В них же ж бо вічність, солод із диким холодом;
В них і жар, і пронизлива змучена тяга.]
Даруй мені те, що не варте блискучого стягу.
Даруй мені те, що ніколи не вийде з моди.”

Спасибі за краплі життя у моєму місті,
За зливу тебе по пальцях й м’яких плечах,
Спасибі за спалах, за наш обнадійливий жах,
Коли не зникає кохання, впадаючи в відстань.

Автор: Катерина Феб


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


− 1 = сім