вимовляю її ім’я,


вимовляю її ім’я,
згадую телефонний номер від першої
до останньої,
кожен звук,
кожну випиту хмару,
кожен момент безсонних ночей,

все під шкірою

ніч перетворює мої очі в мішки,
замість ідей – ліві та праві течії,
в мене хворіє і помирає кішка
і чорний, ментальний вечір
приходить у хату
співає фаду,
знімає туфлі,
поклавши липкі долоні
мені на плечі.

я ніколи так не сумував,
клітинами тіла,
безмежжям слів,
тремтінням повік.
просинаюсь – а в душі тихо тане сніг,
ранок, мов би дружину джигун, краде твій вік,
самотність показує язика і вкладається біля ніг,

а в мене німіють пальці,
коли я пишу
тобі
тобі
тобі.

© Число Слевіна


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


+ 7 = тринадцять