Я – навіки УКРАЇНКА


Я – навіки УКРАЇНКА

Постійно думаю – від кого?
Така любов до України.
І все-таки, мабуть від Бога!
Це він мені її підкинув.

Це він заніс мені у серце
Блакитно-жовту горду квітку,
Вона пустила корінь, в’ється!
І я – навіки українка!

Це він додав мені у розум
Що наша нація велика,
Налив у кров кохання дозу
І я – навіки українка!

Це він приніс мені у слово
Пташиний спів та гру сопілки.
Вони зліпили гарну мову
І я – навіки українка!

Це він впустив мені у душу
Прозорі Незалежні ріки.
Тризуб та гімн віддавши, рушив.
І я – навіки українка!

© Ольга Ткач


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


два + = 11