Я не буду тобі казати, що все буде краще.


Я не буду тобі казати, що все буде краще.
Адже краще ніж зараз не буде уже ніколи.

Ми гуляли опівночі повз наші старі школи:
Ми дихали тихо,
Казали тихо,
Кохали гучно.

І вже дізнались,
Що тиша між нами – то взаємне благословення!
Що може (чуєш, лишь “може”, сонце!)
Ми навік разом будем.
І то прощення
Від Бога, Аллаха, Будди, космічних прерій…
Ми просто ховались серед будівель без ліку.
Для нас існував лиш один критерій –

Щоб тут і зараз нам було
тихо…

Автор: Надія С.


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


− 1 = п'ять