Я їй любов не обіцяв ніколи.


Я їй любов не обіцяв ніколи.
Ніколи через неї я не пив…
Не говорив, що серце в грудях коле,
Напевно, її просто не любив…

Її волосся не тримав руками
І з нею спільних фото я не мав,
Але про неї думав я ночами.
Я її голос часом уявляв…

Я відчував, коли не слід писати,
Я знав – в моїх словах нема потреби.
Це почуття… Його не передати,
Бо слів таких не знають і на небі.

Писав слова і, часом, поспішав.
На відстані в розбитих сто ілюзій –
Я просто знав, що є одна душа,
З якою ми… Лиш віртуальні друзі.

Напевно все… Та, певно, трошки більше,
Слова були не ті, що зазвичай.
Чомусь хотів писать для неї вірші…
Ба навіть мріяв пити з нею чай…

Пишу і зараз… Якось аж банально…
Клавіатура. Попільничка. Кава.
Все так і залишилось – віртуально,
А виправдання лиш – «так карта впала».

А я на думці знов себе ловлю,
Коли надворі ніч блукає срібна.
Напевно я її ні, не любив,
Але душі моїй… Вона потрібна!

Дід Михалич ©


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


+ 4 = десять