З Україною в серці навіки,


З Україною в серці навіки,
Бо безмежна до неї любов,
Як нестримні, розбурхані ріки –
В них я бажану радість знайшов.

У колоссі, що вітер гойдає,
Он у небі кружляє лелека,
А цвіркун десь у травах стрибає –
Його чути ще навіть здалека.

А калина напившись доволі
Дощових, прохолодних краплин
Розсипала на землю поволі –
Пишні грона терпких намистин.

Найвродливіші все ж українки,
Їх потрібно весь час цілувати,
Не знайдете у світі ще жінки,
Щоб доводилось так працювати.

Моя рідна, квітуча, єдина,
Я не зраджу тебе, не зречусь,
Я за тебе, моя Батьківщино –
Завжди в храмі Господнім молюсь!

Автор: Павло Старух


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


+ 2 = вісім