Замріяний маленький мій Париже!


Замріяний маленький мій Париже!
Я так тебе люблю, коли вночі,
напившись голосів, лягає тиша
на груди набундючених сичів.

Коли дощами скупані Карпати,
вистрілюючи листом молодим,
гілками ловлять вітер, щоб зіткати
черемхового цвіту білий дим.

Люблю, коли зірками з неба плачеш,
розгойдуючи в пригорщах весну,
і подихом загоюєш гарячим
в криниці снів зажуру крижану.

Коли вбираєш всю магічність неба,
й немов дитинства білі кораблі –
надії яблунево-черешневі
ти цвітом вимальовуєш на склі.

Люблю, коли на крилах білих-білих,
заплетених мереживом дощу –
в твої небесно-зоряні обійми
по місячних стежках у сні лечу.

Коли в рясних дощах із білоцвіту
купаєшся, як в теплім молоці…
Ну як тебе я можу не любити,
моє весняне місто Чернівці?!

© Надя Ковалюк


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


дев'ять + 9 =