“Жди меня, и я вернусь”.


“Жди меня, и я вернусь”.
К. Симонов

Жди мене, мамо, у кожну хвилину,
Жди у жорстоку добу,-
Доки ти ждатимеш – я не загину,
Я переможу судьбу.

Жди, хоч недоля нас тяжко карає,
Жди у терпінні, в сльозах,-
Я крізь розлуку і відстань безкраю
Лину до тебе, як птах.

Жди серед ночі – до самого рана,
Жди – чи зима, чи весна,-
Може, якраз я прилину й неждано
Стукну у шибку вікна.

Жди на Великдень, коли розговлятись
Будеш з малими дітьми,-
Може, і я завітаю на свято,
Наче воскреслий з тюрми.

Жди й на Різдво – не зневіришся, мамо,
Жди – не давайся журбі,-
Може, я пошепки з колядниками
Заколядую тобі.

Жди ненастанно – у дощ і в погоду,
Жди в хуртовину й жару,-
Я повернуся до рідного роду
И сльози тобі обітру.

Жди, хоч почуєш, що я вже в могилі,
Не подавай за впокій,-
Я тобі вогником на небосхилі
Сятиму в пітьмі тяжкій.

Жди: що б не сталось – я вирвусь з неволі,
Жди з-під землі й з-під води,-
Я переможу всі муки і болі,
Тільки ти жди мене, жди!

, “Матері”. 1954-1988.


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

2 коментаря для ““Жди меня, и я вернусь”.”

  1. Ти чекай мене! (Жди меня)

    Чуєш?.. Ти чекай мене! …над усе чекай!
    Коли смуток огорне, жовтий дощ стіка…
    І в спекотну каламуть, в заметіль, у сніг,
    Коли інших вже не ждуть, вже й забувши їх…

    І коли листів нема із далечини…
    Інших вже не ждуть… Дарма — стомлені вони.
    Повернуся! Тільки жди, і не зич добра,
    Тим, хто каже далі йди і забудь… пора.

    Хай повірять мати й син, що нема мене
    Друзі втішаться отим “було і промине”,
    Сядуть в коло при вогні і ковтнуть вина.
    На помин душі…
    Та ні! Ти чекай одна.

    Ти чеканням повернеш із смертельних лав
    “Поталанило, еге ж?” – скаже, хто не ждав.
    Не дано збагнути їм в літо вогняне
    Як чеканням ти своїм вберегла мене.

    Як вцілів я?.. Вижив як?..
    Знаємо без слів.
    Просто ти чекала так…
    Як ніхто не вмів!

    (вірш К.Сімонова
    переклад гол. редактора журналу “ЗЕРНО” Юрія Гончаренко)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


сім − = 3