Зимовий дощ… і ми, здається, п’яні


Зимовий дощ… і ми, здається, п’яні
на місяць наперед. Вікно сліпе.
автівки розчиняються в тумані,
мов залізничний цукор спозарання
в скляній криниці, в сонному купе.
Ми невідчутні – ми нарізно п’ємо
одну отруту – на мільйон причин.
Одненька ніч – і часу не стає нам
на розгортання всіх недовзаємин
у цьому апатичному дощі.
Така тяжка завіса – не пройти.
Показує дорогу – та не в тему
наклеєне на склі – на три світи
ламке сузір’я метрополітену.
А десь потойбік – темрява. І ти.
Не руш мій вибір – просто подивись:
біжить вода в асфальтах помирати.
Я п’яна. І якщо захочу вниз –
не втримає ніяка балюстрада,
ані твоя сполохана порада –
тому й гірка, що дружня. Зупинись.
Є щось таке – за воду водяніш,
цукровіш за пісок, цупкіш за морок
потойбік вікон – і тобі видніш.
В календарі – безвітряно. Вівторок.
Блакитні айстри квітнуть із конфорок.
А ти допив – тепер, напевно, спиш…
І не приїдеш – злива залила…
Зимовий дощ, хвала тобі! Хвала…

Автор: Анна Малігон


Східна поезія

  • до музичної школи сорок хвилин швидким кроком до музичної школи сорок хвилин швидким кроком однокласник збирає каштани — вдає що поцілить у голову відлітає бабине літо ще […]
  • Є тиша, що звучить гучніше слів. Є тиша, що звучить гучніше слів. Є очі, що подібні океанам. Хтось мріє спалахнути, хтось – згорів І час вже не лікує його рани. […]
  • <Плач> <Плач> Десь птах височіє осінньою міжгалактичністю. Верхівки дерев підмітають пилюку зірок. Як чорт, посміхається бум […]
  • Твоя гавань – це ще… і ще… Твоя гавань - це ще... і ще... І, напевно, було б... більше, Якби я не писала вірші Під тобою, як під дощем. Упираючи стегна в […]
  • мені не треба тебе частинами, мені не треба тебе частинами, я надто гірко і в самий вир. по сліду збитими в кров колінами, усім гординям наперекір. люблю і […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


4 + один =